Жити надією

Весь час на щось "сподіватися" - це чудовий спосіб уникнути необхідності щось робити задля того, щоби щось відбулося (або не відбулося). Лідери спорту, люди бізнесу й ті, хто прагне побудувати кар`єру, не сидять без діла, сподіваючись на майбутнє. Адже вони знають, що можуть. "Знають, що можуть" є ключовою фразою. Чому багато хто вирішує, що достатньо лише сподіватися? Вони живуть надією, тому що поки що не знають, що вони можуть. В найкращому випадку вони сумніваються у собі, в гіршому вони переконані, що не можуть! Згадайте ведмедя, що боявся борсуків: він вірив у те, що борсуки є більшими й сильнішими, але в дійсності він просто не знав правди. А неуцтво породжує страх. Його сподівання, що він ніколи не зустрінеться з борсуками, було наслідком незнання.

Надія підказує, що одного дня я, можливо, зможу. Але доки ми живемо надією, цей день навряд чи настане. Та якщо й настане, це може бути вже запізно! Десь посередині знаходяться не впевнені, чи вони можуть, і не готові ризикнути, щоб дізнатися, що вони можуть, або почати вчитися, щоб стати здатними. Напевне, кожному відомий цей стан.

Чому ми живемо надією? Чому сподіваємось на краще майбутнє? Тому що нам не до вподоби сьогоднішні люди й обставини. Ми боїмося, що вони так і залишаться такими без змін. Ми перебуваємо у стані протистояння обставинам, в яких ми знаходимось сьогодні. Тому ми сподівамось на кращий завтрашній день. Однак це робить нас лінивими. Легше сподіватись, аніж насправді робити сьогодні щось, що зможе наблизити той "завтрашній день", до якого ми прагнемо. Виходить, що надія стає зоною комфортності, до якої ми легко сповзаємо. І тільки наші власні дії допоможуть нам знайти вихід, вийти за межі паралізуючого страху, якому ми часто надаємо форму сподівання.

А можна навчитись просто приймати речі такими, які вони є цієї миті, не з мовчазною покірністю, але на основі мудрості, яка нагадує нам, що прийняття теперішнього є першим кроком до того, щоб наблизити майбутні зміни.

Іншими словами це називається тривожністю! Тривожність - це страх втратити у майбутньому щось, до чого ми звикли (або прив`язалися) зараз. У своїй уяві ми створюємо ці майбутні втрати. Для цього ментального процесу у нас є достатня кількість "сировини", з якої ми формуємо уявні катастрофи й тим самим залякуємо себе до стану, в якому ми вже не здатні зважитись на будь-які дії. Більшу частину цієї "сировини" постачають новини та індустрія розваг, у яких завжди напоготові найтемніші події сучасності, приправлені песимістичним прогнозом!

Надія уникнути чогось поганого - це страх, замаскований під надію, тоді як очікування отримати саме те, чого хочеться, зазвичай є бажанням, замаскованим під надію. Однак є нелегким визнати, що будь-яке бажання - це просто засіб відкласти власне щастя! Це виникає з переконаності в тому, що ми можемо бути щасливим, лише коли отримаємо бажане. У найкращому випадку ми живемо сьогодні заради завтра, що насправді є не життям, а втечею від життя. В гіршому випадку ми намагаємося жити в майбутньому, що є безглуздим - адже це неможливо.

Отже, чи бувають взагалі моменти, коли надія є прийнятною і представляє собою цінність? Чи бувають хвилини, коли надія дає силу? Часом ми дізнаємося про реальні історії тих людей, які опинились у практично безнадійній ситуації. Можливо, вони очікували на допомогу на море, чи в горах. Вони часто кажуть: "Ми вижили завдяки надії". Але в таких ситуаціях надія, як правило, є найостаннішою думкою, що приходить, коли вже були випробувані всі інші можливості. Надія позбавляє відчуття безпомічності.

Коли ми промовляємо, або просто думаємо "Я сподіваюсь", слід запитати себе, чи дійсно ми вичерпали всі можливості рухатись вперед? Чи вивчили ми всі варіант розвитку подій та нашого сприйняття ситуації? Можливо, ми ще не бачимо новий зміст - той, що не викличе в нас почутті безнадійності.

Ще бувають моменти, коли ми кажемо іншим: "Я покладаю на вас велику надію". Звучить позитивно, однак після розшифрування це зазвичай означає великі очікування, за якими стоять бажання. Щороку ми стаємо свідками цього на спортивній арені, коли всі колективно покладають великі надії на спортсменів. Якщо ж останні не виправдовують наших сподівань, ми емоційно переживаємо. Через їхній провал наші надії виявляються розбитими це значить, що ми живемо чужим життям, знову втрачаючи своє власне життя!

(За матеріалами Майка Джорджа "Clear Thinking")